Тематичний напрям №10

Тематичний  напрям №10

Механізми реалізації державної регуляторної політики

Поплевічева Наталія Григорівна,

аспірантка Національного інституту стратегічних досліджень,

начальник Управління Державної служби фінансового моніторингу України

 

ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕТІНІЗАЦІЇ БЮДЖЕТНИХ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ: ДЕРЖАВНИЙ ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ ТА АУДИТ

Світові виклики, що постали перед Україною внаслідок фінансової кризи в умовах сучасних глобалізаційних перетворень потребують перегляду організаційно-економічних механізмів, які використовуються державою під час здійснення своїх основних функцій. Сектор державного фінансування, абсорбуючи величезні фінансові потоки, є привабливою сферою для бізнесу і широким полем діяльності для зловживань. За оцінкою міжнародної організації по боротьбі з корупцією Transparency International [1], внаслідок системної корупції завищення вартості державних контрактів може складати до 20-25%%. Отримані таким чином незаконні доходи розкрадаються, а держава щорічно втрачає колосальні об'єми грошових коштів. Тому, в умовах дефіциту фінансових ресурсів особливої актуальності набувають питання реформування системи управління бюджетними ресурсами України, з огляду на зростаючий рівень корупції, посилення процесів тінізації ресурсів у цій сфері, що мають наслідком зниження інвестиційної привабливості та конкурентоздатності країни.

Однім із інструментів підвищення ефективності управління державними фінансами є посилення системи державного фінансового контролю, яка має забезпечити рівновагу та убезпечити фінансову систему країни від ризиків тінізації бюджетних ресурсів, про що зазначено у Програмі економічних реформ на 2010 - 2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна влада", схваленої 2 червня 2010 р. [2].

Законодавчо засади для створення системи державного фінансового контролю в бюджетній сфері в Україні закріплено у Бюджетному кодексі України [3]. Відповідно до статті 19 Бюджетного кодексу на всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються контроль за дотриманням бюджетного законодавства, аудит та оцінка ефективності управління бюджетними коштами. Бюджетний кодекс хоча й не визначає понятійної бази державного фінансового контролю, як системи, однак за характером контрольних функцій, якими наділено суб’єктів контролю в Україні можна виділити два рівні державного фінансового контролю: зовнішній фінансовий контроль та внутрішній контроль і аудит. Перший забезпечується суб'єктами, які мають повноваження щодо перевірки законності та доцільності дій у сфері розподілу та використання бюджетних фінансових ресурсів: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, що забезпечують загальнодержавний контроль, а також Міністерство фінансів, Державне казначейство, Рахункова Палата, Державна фінансова інспекція, що забезпечують попередній, поточний, подальший фінансовий контроль за цільовим та використанням коштів Державного бюджету на усіх стадіях їх формування та витрачання. Внутрішній контроль і внутрішній аудит у своїх закладах та у підвідомчих установах відповідно до статі 26 Бюджетного кодексу організовують та забезпечують розпорядники бюджетних коштів, в особі їх керівників.

Останнім часом більша увага з боку міжнародних організацій приділяється належної організації внутрішнього контролю та аудиту, формування яких в Україні знаходиться на початковій стадії та потребує подальшого розвитку. Відповідно до вимог ЄС до управління державними фінансами, що містяться в acquis communitaire (розділ 28), а також базових документах Міжнародної організації вищих органів контролю державних фінансів (INTOSAI) саме внутрішній фінансовий контроль повинен забезпечити належне (законне, економічне, ефективне, результативне та прозоре) управління державними фінансами, з метою підвищення ефективності діяльності та досягнення мети, і розглядається як сукупність трьох складових: внутрішнього контролю, аудиту та їх гармонізації.

Щодо організації внутрішнього аудиту Україна зробили значний крок вперед з точки зору адаптації до вимог ЄС. З 1 січня 2012 року, відповідною постановою [4] Уряд зобов’язав розпорядників бюджетних коштів створити у своїх структурах підрозділи внутрішнього аудиту, наділивши їх відповідними функціями, шляхом реорганізації діючих підрозділів контрольно-ревізійної роботи. Також, з метою визначення єдиних підходів до організації та проведення внутрішнього аудиту у бюджетних установах Міністерство фінансів відповідним наказом затвердило Стандарти внутрішнього аудиту [5] .

Щодо організації внутрішнього фінансового контролю в Україні існує певна невизначеність. З одного боку, Бюджетним Кодексом закріплено визначення поняття внутрішнього фінансового контролю як «комплекс заходів, що застосовуються керівником для забезпечення дотримання законності та ефективності використання бюджетних коштів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, завдань, планів і вимог щодо діяльності бюджетної установи та її підвідомчих установ». Також, в рамках завдань, передбачених планом дій Україна – ЄС, в Україні затверджено Концепцію розвитку державного внутрішнього фінансового контролю на період до 2017 року, згідно з якою визначено, поняття внутрішнього контролю (за термінологією ЄС - фінансове управління і контроль), як інструменту управління, що дає змогу керівництву державних органів перевірити стан виконання завдань органу [6]. Однак, далі ніж покладення відповідальності на розпорядника бюджетних коштів за їх цільове та законне використання, ця Концепція в частині визначення процедур, рекомендацій щодо організації внутрішнього фінансового контролю не знайшла подальшого розвитку. Залишається відкритим й питання визначення критеріїв ризику під час використання бюджетних коштів з метою зниження рівня бюджетних зловживань та процесів тінізації державних фінансових ресурсів.

Питаннями дослідження фінансових зловживань і подальшого відмивання державних коштів займається спеціально створена робоча група Євразійської групи з протидії легалізації злочинних доходів та фінансуванню тероризму (ЄАГ). ЄАГ – є регіональною (охоплює країни пострадянського регіону) організацією Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом (FATF - Financial Action Task Force on Money Laundering). Згідно з проведеними дослідженнями зазначена група ЄАГ визначила потенційно найуразливіші сфери державного фінансування, на які держава виділяє найбільші об'єми коштів і ті сфері, де держава не здійснює належного контролю, найбільш схильні до рисок зловживань: освіта, охорона здоров'я, будівництво, житлово-комунальне господарство, національна оборона, а також найуразливіші ресурси, що виділяються державою у рамках фінансування державних цільових програм, направляються на боротьбу з наслідками стихійних лих і катастроф і тому подібне [7].

Поширеними видами тінізації державних коштів за висновками ЄАГ є:

- розкрадання державних коштів при здійсненні державних закупівель на федеральному, регіональному і муніципальному рівнях;

- закупівля товарів для потреб державних установ за заздалегідь обумовленими (як правило, завищеним) цінами;

- закупівля товарів для потреб державних установ за допомогою маніпулювання якістю і об'ємом закупівель;

- визнання переможцями по державних тендерах заздалегідь визначених компаній;

- розкрадання державних коштів при проведенні ремонтно-будівельних робіт за державними контрактами (завищення вартості будівельних матеріалів, послуг, робіт; включення в акти прийому-передачі робіт, які насправді не здійснювалися). 

Нерідкі випадки, коли розкрадання державних коштів відбувається в результаті проведення фіктивних тендерів без фактичного придбання товарів і послуг. Серед інших способів розкрадання державних коштів, слід також відмітити такі поширені способи як: - незаконне повернення з бюджету ПДВ; шахрайство з позиками і кредитами, наданими іноземними державами і організаціями, шляхом підробки фінансових і звітних документів;  покриття за рахунок бюджетних коштів витрат сторонніх юридичних і фізичних осіб;

Виходячи із специфіки організації процесів розподілу та використання бюджетних фінансових ресурсів у цих сферах, визначені критерії підозрілості фінансових операцій з використанням державних коштів у зазначених сферах державного управління:

- оплата нерухомого майна, що придбавалося на користь третіх осіб;

- здійснення держорганізацією операцій з приватною компанією, яка впродовж короткого проміжку часу велику частину отриманих грошових коштів переводить за рубіж;

- великі операції по рахунках нещодавно створених юридичних осіб;

- купівля акцій, що не звертаються на організованому ринку цінних паперів;

- придбання нерухомого майна, що оформляється на членів сім'ї.

З урахуванням проведеного аналізу, можна визначити такі основні  напрями вдосконалення системи державного фінансового контролю:

- визначення єдиних норм і правил організації системи внутрішнього фінансового контролю, як складової частини державного фінансового контролю;

- деталізація та уніфікація методології контрольних процедур шляхом схвалення Урядом України відповідних стандартів з урахуванням кращого європейського досвіду;

-  розроблення й впровадження критеріїв оцінювання ступеня ризику операцій з використанням державних коштів;

- розроблення та затвердження навчальних програм з метою удосконалення кадрового забезпечення служб внутрішнього контролю та аудиту;

- забезпечення прозорості державного фінансового контролю шляхом висвітлення інформації про діяльність контрольних служб у засобах масової інформації, налагодження зв'язків з громадськістю.

 

Список літератури:

1.                 Офіційний сайт Transparency International [Електронний ресурс] // Режим доступу:http://www.transparency.org

2.                 Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", схвалена Комітетом з економічних реформ при Президентові України 02.06.2010р. // http://www.president.gov.ua/

3.                 Бюджетний кодекс України від 8.07.2010 року № 2456-VI  [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.rada.gov.ua/

4.                 Постанова КМУ від.09.2011 № 1001 «Деякі питання утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/

5.                 Наказ Міністерства фінансів України від 04.10.2011 № 1247 «Про затвердження Стандартів внутрішнього аудиту» // Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/

6.                 Концепція розвитку державного внутрішнього фінансового контролю, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.05.2005 р. N 158 - [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/

7.                 Легализация (отмывание) доходов, полученных в результате хищения бюджетных средств и злоупотребления должностными полномочиями руководителями организаций с государственной долей участия. Рабочая группа по типологиям ЄАГ [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.eurasiangroup.org/ru/typology_research.php.

Сірман Вадим Юрійович

студент третього курсу економічного факультету,

Національний університет «Острозька академія»

Науковий керівник: Недзведовська Ольга Євгеніївна,

викладач кафедри економічної теорії, менеджменту і маркетингу

 Національний університет «Острозька академія»

УДК 336.7

ОБЛІКОВА СТАВКА ЯК ЕЛЕМЕНТ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

Облікова ставка один із елементів грошово-кредитної політики Національного Банку України (НБУ) за допомогою якого він опосередковано впливає на розвиток економіки України. В залежності від того яку політику веде центральний банк, залежить розмір облікової ставки. Обліковою ставкою є плата у відсотках, що стягується Національним банком України за проведення операцій по кредитуванні комерційних банків шляхом рефінансування їхніх активних операцій [1,с.301]. Облікова ставка впливає на ставки комерційних банків по кредитах та депозитах, що підкреслює важливість і необхідність правильного застосування даного інструменту грошово-кредитної політики.

Мета даного дослідження полягає у визначенні впливу облікової ставки НБУ на обсяг кредитування суб’єктів господарювання.

Важливим інструментом грошово-кредитного регулювання є відсоткова політика. Найбільш дієвим напрямом відсоткової політики є зміна облікової ставки, відповідно до якої змінюється попит комерційних банків на кредитні ресурси. Зниження облікової ставки підвищує мотивацію комерційних банків з отримання позик у центрального банку і розширення операцій з надання кредитів. Якщо ж облікова ставка зростає, то обсяг кредитів скорочується [2, c.7].

Таблиця 1.

Зміна облікової ставки НБУ за 2008 – 2012 роки[4,3]

Облікова ставка	Період
	2008		2009		2010			2011	2012
	з 01.01	з 30.04	з 15.06	з 12.08	з 08.06	з 08. 07	з 10.08	з 01.01	з 23.03
	10	12	11	10,25	9,5	8,5	7,75	7,75	7,5
Абсолютний приріст	-	2	-1	-0,75	-0,75	-1	-0,75	0	-0,25

Звичайно зміна облікової ставки стимулює банки змінювати попит на кредитні ресурси, але вона не може примусити банки змінити попит, якщо це їм не потрібно, особливо якщо зміна облікової ставки коливається в незначних межах.

Як бачимо з таблиці 1, на початку 2008 року НБУ підвищив облікову ставку на 2% і вона вже становила 10%. З кінця квітня цього ж року облікова ставка зросла до 12%, що пов’язано з ревальвацією української гривні, що в свою чергу призвело до подорожчання кредитних ресурсів на грошово-кредитному ринку країни. Але фінансово-економічна криза 2008-2009 років змусила НБУ в цілях антикризових заходів провести зниження облікової ставки упродовж 2009 року до 10,25%, а в 2010 році до 7,75%. Ці заходи були зумовлені необхідністю надання доступних кредитних ресурсів для забезпечення фінансовими ресурсами суб’єктів господарської діяльності. В 2011 році облікова ставка НБУ становить стільки ж, як і в кінці 2010 року і цей показник складав 7,75%. З 23 березня 2012 року НБУ знизив облікову ставку ще на 0,25% і зараз вона становить 7,5%. Тобто можна стверджувати, що НБУ веде політику дешевих грошей.

Світовий банк кожного року на основі своїх досліджень визначає середню відсоткову ставку по кредитах (див. nабл.2). В 2008 році середній відсоток по кредитах комерційних банків зріс на 3,6% і становив 17,5%, що простежується із зростанням облікової ставки до 12%. В 2009 році відсоток надалі зростав і вже склав 20,9%, що було по, що було пов’язано не так із обліковою ставкою, а як стабілізуючий захід в умовах фінанси-економічної кризи і масових неплатежів позичальників. В 2010 році грошово-кредитний ринок України стабілізувався, що призвело до зниження ставки по кредитах на 5%, даний показник протримався на рівні 15,9% і весь 2011 рік.

Таблиця 2.

Динаміка середньої відсоткової ставки комерційних банків України по кредитах за 2008-2011 роки,% [6]

Відсоткова ставка по кредитах	Роки
	2008	2009	2010	2011
	17,5	20,9	15,9	15,9
Абсолютний приріст	+3,6	+3,4	-5	0

Є досить суттєвим вплив облікової ставки НБУ на ставки комерційних банків по кредитах, а відсоткові ставки по кредитах мають прямий вплив на загальний обсяг наданих кредитів комерційними банками.

Якщо розглянути динаміку кредитування в Україні за 2008-2012 роки (Рисунок 1), то чітко простежується тенденція до збільшення наданих кредитних ресурсів. Так, в 2008 році сума наданих кредитів склала 7920244 млн. грн. з них 472548 млн. грн. були надані суб’єктам господарської діяльності, що склало 59,65 % від загальної кількості наданих кредитів. В 2009 році кількість наданих кредитів скоротилася на 5,67% або 44896 млн. грн., що було пов’язано із збільшенням відсоткової ставки по кредитах до 20,9%, а також скороченням кредитування в зв’язку з переглядом банками умов надання кредитів і перевірки платоспроможності кредитувальників. Позитивним було те, що обсяг кредитів наданих суб’єктам господарювання не зменшився, а навпаки зріс на 2407 млн. грн. що відповідало діям в кризовій ситуації, адже саме суб’єктам господарювання в таких умовах були необхідні ці фінансові ресурси. В 2010 році обсяг наданих кредитів зріс всього на 1,03% порівняно з 2009 роком і становив 755030 млн. грн. Кредити надані суб’єктам господарської діяльності збільшилися на 7,01% і становили в структурі наданих кредитів 67,32%.І лише в 2011 році обсяг наданих кредитів перевищив обсяги 2008 року і становив 821685 млн. грн., а обсяг кредитів наданих суб’єктам господарювання зріс на 13,17% і в структурі виданих кредитів становив 70,01%. Дане явище пов’язане з стабілізацією як грошово-кредитного ринку України, так і всієї економіки в цілому. Відбулася стабілізація облікової ставки протягом 2010 та 2011 років на рівні 7,75%, та відсоткової ставки по кредитах на рівні 15,9%.

Отже можна стверджувати, що облікова ставка використовувалася НБУ як засіб стимулювання економічної активності суб’єктів господарювання через збільшення попиту на кредитні ресурси шляхом зменшення їх вартості. Все це відбувалося в кризові та після кризові роки, що зумовило використання облікової ставки як антикризового заходу, який мав зумовити стимулювання реального сектору економіки і забезпечити фізичних і юридичних осіб достатніми фінансовими ресурсами для нормального функціонування економічної системи. Але облікова ставка є лише базою відсотків по кредитах що надаються комерційними банками, і саме банки впливають на обсяги кредитування, адже динаміка облікової ставки НБУ не співпадає з динамікою відсоткових ставок комерційних банків по кредитах, що зумовлено комерційним інтересом банків в умовах несприятливої фінансово-економічної ситуації яка склалася в 2008-2009 рокахв Україні в цілому, та проблемою ліквідності банківської системи, що призвело до зміни обсягів кредитування.

Список використаних джерел:

1.     Коваленко Д.І. – Гроші та кредит: Навчальний посібник. – Київ 2009 – 320 с.

2.     Лазур С.П.,Лапчук Я.С., Шевчик І.Р.  – «Методи та інструменти грошово-кредитного регулювання трансформаційної економіки України», Львівська КА №2 С 7-15.

3.     Монетарний огляд за 2011 рік // Генеральний департамент грошово-кредитної політики. Київ, 2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua

4.     Монетарний огляд за III квартал 2012 року// Генеральний департамент грошово-кредитної політики. Київ, 2012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua

5.     Юрін Є. Г. // Сутність, структура та динаміка портфеля активів українських банків - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:www.intkonf.org

6.     The World Bank Annual Report 2011 // Washington, 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.worldbank.org