Тематичний напрям №7

Плугова Діана Володимирівна

студентка 3-го курсу Київського фінансово-економічного коледжу

Національного університету ДПС України

Науковий керівник – Калусенко Валентина Вікторівна,

викладач Київського фінансово-економічного коледжу НУДПСУ

ОСНОВИ БЮДЖЕТУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Ринкові відносини, що склалися на даний час в Україні, показали неоднозначність економічного становища вітчизняних промислових підприємств, більшість яких й дотепер не змогли досягти стійкості фінансової позиції, на відміну від виробничих структур економічно розвинутих країн, що характеризуються суттєвим зростанням технічним рівнем виробництва, а також якістю робіт та послуг, які ними використовуються. Причиною цього є уповільнені темпи науково-технічного розвитку, недосконалість системи організації виробничих процесів та міжгосподарських зв’язків, невелика масштабність виробництва, тощо. Розв’язання даної проблеми безпосередньо пов’язане з організацією ефективного управління виробничими процесами,що повинне досягатися за рахунок відповідних перетворень в галузі фінансового управління, зокрема, за допомогою впровадження ефективно діючих систем управління суб’єктами господарювання, які базуються на розробці передових управлінських технологій.

Одним з таких управлінських інструментів є бюджетування , яке, на відміну від традиційних методів управління більш ефективно впливає на розподіл та використання різного виду ресурсів, сприяє оптимізації витрат, підвищенню показників прибутковості, а також результатів фінансово-господарської діяльності підприємств загалом [1, с.240].

В умовах планової економіки бюджетування складає основу всієї сфери управління, виробництва і розподілу продукції, активно застосовувалося в діяльності переважної більшості суб’єктів господарювання. В сучасних умовах господарювання для ефективного управління бізнесом, необхідно використовувати всі сучасні технології управління, однією з яких виступає бюджетування.

Бюджет при його грамотному використанні може стати ефективним інструментом управління  організацією, оскільки дозволяє збільшити як прозорість організацій для менеджменту, так і ступінь контролю за витрачанням коштів і досягненням запланованих результатів роботи. Саме тому проблемою бюджетування переймаються не тільки державні установи, для яких складання бюджету обов’язково, а і багато комерційних структур [5, с.215].

Бюджетування як ефективний інструмент управління діяльністю господарюючих суб’єктів уже достатній час позитивно оцінюється в країнах з розвинутою ринковою економікою, оскільки цей процес пройшов довгий та складний шлях розвитку та довів на практиці свою  «життєздатність». В Україні бюджетування використовується рідко. Це пояснюється багатьма перешкодами на шляху повноцінного впровадження бюджетування в Україні, основними з яких є:

1. Відсутність загальнодержавний і регіональних стратегічних орієнтирів розвитку,а також якісного та зрозумілого стратегічного планування на рівні головних розпорядників бюджетних коштів;

2. Нереформованість більшості галузей економіки, що ускладнює застосування прогресивних технологій бюджетування;

3. Недостатня обізнаність фахівців провідних державних установ та органів місцевого самоврядування з надбанням світової теорії і практики, української фінансової науки;

4. Недосконалість правління державним і місцевими бюджетами, форм та методів державного менеджменту, відсутність реального планування та прогнозування бюджету на середньо- та довготривалий періоди на основі новітніх світових бюджетних технологій, які досить успішно застосовують в світі [2, с. 164-169; 6, с].

Бюджетування покликане забезпечувати постійний контроль за фінансовим станом підприємства, надавати матеріал для аналізу необхідності фінансування бізнес-проектів або компанії в цілому, а також дозволяти розробляти заходи щодо коригування діяльності бізнес-одиниць.

Важливо також відзначити таку істотну роль бюджетування, як використання його в якості основи для планування - найважливішої функції управління. І особливу роль бюджетування грає у прогнозуванні, що робить його особливо цінним для прийняття управлінських рішень. Загалом, бюджетування являє собою процес складання та виконання бюджету, тобто інструкцію з формування, розподілу та використання обмежених ресурсів господарюючого суб’єкта [4, с.448 ].

Бюджетування покликане забезпечувати постійний контроль за фінансовим станом підприємства, надавати матеріал для аналізу необхідності фінансування бізнес-проектів або компанії в цілому, а також дозволяти розробляти заходи щодо коригування діяльності бізнес-одиниць.

Важливо також відзначити таку істотну роль бюджетування, як використання його в якості основи для планування - найважливішої функції управління. І особливу роль бюджетування грає у прогнозуванні, що робить його особливо цінним для прийняття управлінських рішень [3, с.6-8].

Необхідною умовою ефективного бюджетування є запровадження наступних заходів:

1.Розробка чіткої системи державних програмних і прогнозованих документів;

2. Здійснення поступових структурних змін,передусім у соціально-культурній сфері, з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів;

3. Зміна підходів до формування й виконання бюджетних програм на рівні державного бюджету. Запровадження дворівневої  структури програм;

4.Створювання системи оцінювання результативності бюджетних програм на основі безпосередніх показників їх виконання та ефективності діяльності бюджетних установ та організацій, що надають бюджетні послуги, за кінцевими результатами;

5. Удосконалення бюджетної класифікації в частині програмної класифікації та кредитування бюджету, яка може бути застосована як для державного так і для місцевих бюджетів [2, с.164-169; 6].

Усі запропоновані заходи треба здійснювати поступово, з урахуванням зарубіжного досвіду реформування державного управління, важливою складовою того є запровадження сучасних технологій бюджетування. Аналіз світового досвіду допоможе не тільки оцінити переваги та недоліки різних методів бюджетування, а й обрати та поступово впровадити оптимальний для України варіант.

Система бюджетування є складним механізмом, і не все, що називають бюджетуванням, є ним насправді. Тим не менш, зараз українські компанії ефективно освоюють цю технологію управління, навчаючись і на власному досвіді і на чужих помилках.

Список використаної літератури:

1. Аньошін В.М., Царьков І.М., Яковлєва А.Ю. Бюджетування в компанії: Сучасні технології постановки та розвитку. – 2010. – 240 с.

2. Білик М.В. Проблеми бюджетування підприємств. – 2009. – 164-169 с.

3. Гладких Д.В. Особливості планування доходів та витрат бюджету. – 2009. – 6-8 с.

4. Добровольський Є., Карабанов Б., Боровиков П., Глухів Є., Бреслава Є.  Бюджетування: крок за кроком. – 2008. – 448 с.

5. Кузьмін О.Є. Бюджетування на підприємстві. – 2008. – 312 с.

6. Радул Л.І. Сутність та проблематика бюджетування в Україні[Електронний ресурс]: 2011. – Режим доступу: http://intkonf/org/radul-li-susnist-ta-problematika-byudzhetuvannya-v-ukrayni/

Субрись Олена Володимирівна

Науковий керівник: к.е.н, доц. Степанова Т.О.

Донецький національний технічний університет

УДК 336

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ СТІЙКІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

У статті проаналізовано теоретичні підходи до визначення поняття «фінансова стійкість». Визначено чинники впливу на фінансову стійкість. Запропоновано етапи управління фінансовою стійкістю.

Ключові слова: фінансова стійкість, активи, капітал, запаси, оборотні кошти.

В статье проанализированы теоретические подходы к определению понятия «финансовая устойчивость». Определены факторы влияния на финансовую устойчивость. Предложено этапы управления финансовой устойчивостью.

Ключевые слова: финансовая устойчивость, активы, капитал, запасы, оборотные средства.

In the article were analized the theoretical approaches to the definition of "financial stability". The factors impact on financial stability. Proposed stages of management of financial stability.

Keywords: financial stability, assets, capital, reserves and working capital.

Вступ та постановка проблеми. Сучасний стан національної економіки, в умовах світової фінансової кризи, характеризується високою часткою збиткових підприємств, зростанням інфляції, відсутністю достатніх фінансових ресурсів для подальшого розвитку підприємств, дефіцитом власних оборотних коштів, високим рівнем зносу активної частини основних фондів, низькою інвестиційною привабливістю та майже повною відсутністю інноваційної активності. Більшість вітчизняних підприємств фінансово нестійкі. В таких умовах набуває актуальності питання щодо ефективного управління фінансовою стійкістю підприємств.

Аналіз останніх наукових досліджень. Значний вклад в дослідження фінансової стійкості підприємства внесли відомі вітчизняні та закордонні вчені: Л.В.Андрєєва, М.Д.Білик, І.О.Бланк, В.А.Забродський, В.В.Ковальов, М.Я.Коробов, Г.О.Крамаренко, Л.Н.Лахтіонова, В.І.Макар'єва, Н.А.Мамонтова, А.М.Поддєрьогін, Н.М.Притуляк, В.М.Родіонова, О.М.Рудницька, Г.В.Савицька, О.С.Філімоненков, М.А.Федотова, Ю.С.Цал-Цалко,  А.Д.Шеремет, Н.Б.Ярошевич та інші.

Метою статті є дослідження поняття «фінансова стійкість», визначення чинників, що впливають на її рівень та розробка етапів управління фінансовою стійкістю.

Виклад основного матеріалу. Для формування ефективної системи управління фінансовою стійкістю підприємства необхідно визначити, яке сутнісне навантаження несе поняття «фінансова стійкість».

Аналіз наукових досліджень виявив, що досі немає чіткого визначення поняття «фінансова стійкість», не з’ясовані її ознаки та чинники впливу, складові, що формують це поняття, спричиняють найбільший вплив тощо. Слід зазначити, що діючі методичні підходи до оцінювання фінансової стійкості мають обмежену сферу застосування, бо базуються на здійсненні кількісного ана­лізу фактів і подій, що вже відбулися, тобто конста­тують тільки статичну фінансову стійкість на конкретний момент часу. Тому існує потреба в розробці більш гнучких методичних прийомів та удосконаленні існуючих підходів до оцінювання фінансової стійкості підприємства, що дозволять своєчасно виявляти слабкі місця та приймати вірні рішення щодо забезпечення фінансового розвитку підприємства, тобто дозволять додати динамічну часову складову оцінці показників.

Розглянемо, як трактуєть поняття «фінансова стійкість» в працях науковців. Так, на думку Цал-Цалко Ю.С. фінансова стійкість – це стан активів (пасивів) підприємства, яке гарантує йому постійну платоспроможність  [1].

Філімоненко О.С. вважає, що фінансова стійкість – це стан підприємства, при якому розмір його майна (активів) достатній для погашення зобов'язань, тобто підприємство є платоспроможним [2].

Бланк І.О. трактує «фінансову стійкість підприємства» як поняття близьке до «фінансової рівноваги», визначаючи зміст цих категорій визначною частиною, достатністю, наявністю частини власних джерел при формуванні фінансових ресурсів підприємства [3]. Такий підхід визначає прийнятним і Забродський В.А..

Білик М.Д. вважає, що фінансова стійкість – це такий стан фінансових ресурсів підприємства, за якого раціональне розпорядження ними є гарантією наявності власних коштів, стабільної прибутковості та забезпечення процесу розширеного відтворення [4].

Узагальнюючи всі вищевикладені визначенн, можна зробити висновок, що фінансова стійкість – це стан активів (пасивів) підприємства, яке гарантує йому постійну платоспроможність; характеризує ступень фінансової незалежності підприємства, прибутковості, фінансової рівноваги протягом тривалого періоду, незважаючи на вплив внутрішніх і зовнішніх факторів [5].

Артеменко В.Г. та його співавтори вважають, що фінансова стійкість підприємства є характеристикою, що свідчить про стабільне перевищення доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами підприємства та ефективне їх використання, безперебійний процес виробництва і реалізації продукції.

М.Я. Коробов розглядає фінансову стійкість як відповідність параметрів діяльності підприємства і розміщення його фінансових ресурсів критеріям позитивної характеристики фінансового стану, яка формується під впливом рентабельності [6].

Рубін Ю.Б. і Солдаткін В.І. стверджують, що співвідношення вартості матеріальних оборотних коштів й величин власних й позикових джерел їх формування визначають стійкість фінансового стану підприємства.

Родіонова В.М., Савицька Г.В. і Федотова М.А. трактують фінансову стійкість як такий стан фінансових ресурсів підприємства, їх розподіл і використання, який забезпечує розвиток підприємства на основі зростання прибутку і капіталу при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності в умовах допустимого рівня ризику [7].

Шеремет А.Д. і Сайфулін Р.С. розглядають фінансову стійкість підприємства як певний стан рахунків підприємства, що гарантує його постійну платоспроможність [8].

Таким чином, з точки зору вище перелічених вчених-економістів фінансова стійкість – це такий стан фінансових ресурсів підприємства, їх розподілу і використання, який забезпечує розвиток підприємства на основі зростання прибутку і капіталу при збереженні платоспроможності, кредитоспроможності, фінансової незалежності,  інвестиційної привабливості в умовах припустимого рівня ризику. Основними показниками фінансової стійкості підприємства є: забезпеченість власними оборотними коштами, забезпеченість  запасів та затрат джерелами формування, стабільне перевищення доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами підприємства та ефективне їх використання, безперебійний процес виробництва і реалізації продукції.

Багато зарубіжних авторів підкреслюють, що фінансова стійкість організації визначається правилами, спрямованими одночасно на підтримку рівноваги фінансових структур і на уникнення ризиків для інвесторів і кредиторів. На їхню думку, фінансову стійкість доцільно вимірювати показниками, які характеризують різні види співвідношення між власними та позиковими джерелами коштів, що використовуються для формування майна, відображеного в активі балансу [9].

Зважаючи на все вище сказане, управління фінансовою стійкістю базується на  системі принципів та методів здійснення управлінських рішень, які дозволяють забезпечити такий фінансовий стан підприємства, що характеризується фінансовою рівновагою, стабільним зростанням прибутку і капіталу, постійною платоспроможністю, кредитоспроможністю, фінансовою незалежністю, вільним маневруванням грошовими коштами підприємства та їх використанням внаслідок чого здійснюється ефективний та безперебійний процес виробництва і реалізації продукції та формується інвестиційна привабливість підприємства для зовнішніх інвесторів.

На фінансову стійкість підприємства впливає низка внутрішніх та зовнішніх щодо підприємства факторів. Комплекс факторів, що впливають на фінансову стійкість підприємства, розглянуто Тарасовою О.О [10]. Однак, сучасні умови господарювання та стан вітчизняної економіки обумовлюють акцентування уваги на більш актуальних аспектах чинників зовнішнього та внутрішнього впливу. Виходячи з цього, на рис.1 представлено зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на фінансову стійкість підприємства.

Також слід зауважити, що дію внутрішніх факторів підприємство може контролювати, а до впливу зовнішніх воно змушене адаптуватись, не маючи можливості їх змінити. Потрібно враховувати і той факт, що фактори впливу на фінансову стійкість підприємства тісно взаємозв'язані.

Таким чином, фінансова стійкість підприємства характеризує ефективність поточного, інвестиційного і фінансового розвитку підприємства, а процес управління фінансовою стійкістю повинен супроводжуватись рядом перетворень по всіх перерахованих вище напрямках.

Процес управління фінансовою стійкістю, як і інші процеси, складається з низки етапів, а саме:

1.     Формування інформаційної бази забезпечення управління фінансовою стійкістю підприємства.

2.     Побудова системи інформаційного та методичного забезпечення  управління фінансовою стійкістю підприємств.

3.     Діагностування стану фінансової стійкості.

4.     Виявлення проблем та визначення шляхів їх подолання.

5.     Розробка стратегії управління фінансовою стійкістю.

6.     Моніторинг здійснення стратегії управління фінансовою стійкістю.

7.     Контроль за процесом управління фінансовою стійкістю.

 На першому етапі управління фінансовою стійкістю відбувається  накопичення інформації, формування інформаційної бази дослідження для зовнішніх умов функціонування підприємства.

Другий етап передбачає вибір та впровадження найбільш прийнятних для підприємства сучасних методів, методик,технологій та програмних продуктів, використання яких сприятиме об’єктивному визначенню фінансової стійкості.

На третьому етапі управління фінансовою стійкістю  визначається поточний стан та проводиться оцінка фінансової стійкості, виявляються внутрішні фактори, що спричиняють дестабілізуючу дію.

На сьогоднішній день для оцінки фінансової стійкості використовуються традиційні підходи: оцінка фінансової стійкості за допомогою абсолютних показників, коефіцієнтний підхід, інтегральний підхід.

На практиці найбільш вживаним є коефіцієнтний підхід до оцінки фінансової стійкості підприємства. При використанні даного підходу кількість фінансових коефіцієнтів, що включаються до оцінки,  коливається від одного до шістнадцяти і більше.

Крім того, на рівень та динаміку коефіцієнтів впливає багато чинників: галузь  діяльності підприємства, стадія життєвого циклу підприємства, структура джерел коштів, оборотність активів тощо. Виходячи з великої кількості чинників впливу на коефіцієнти, можна зазначити, що застосування коефіцієнтного підходу не дає можливості зробити однозначні висновки щодо ступеня фінансової стійкості підприємства, а також утруднює можливість ефективного керування цим показником.

Також, слід відмітити, що одним з недоліків наявної оцінки та аналізу фінансової стійкості підприємства є її тісний зв'язок та залежність від інших характеристик фінансового стану підприємства. Необхідність розмежування оцінки фінансової стійкості та інших показників чи коефіцієнтів обумовлена тим, що при проведенні комплексної оцінки фінансового стану підприємства одні й ті ж показники під різними назвами зараховуються різними науковцями як до групи коефіцієнтів фінансової стійкості, так і до інших груп, які характеризують різні аспекти діяльності підприємства. Зв’язки  фінансової стійкості з іншими характеристиками фінансового стану підприємства розглянуто в роботі [11], доповнено по результатах дослідження сутності та зв’язків показників фінансового стану та наведено на рис. 2.

  

Для забезпечення фінансової стабільності функціонування підприємства в довгостроковому періоді необхідно визначати конкретний рівень фінансової стійкості та здійснювати її кількісну оцінку. В цьому сенсі велике значення має  визначення «певного ступеня» фінансової стійкості, низки чинників, що обумовлюють межу стійкості, обґрунтованість методичних підходів до її оцінки.  Використання такої межи набуває особливого значення  в умовах кризового періоду функціонування економіки, бо надає можливість визначити ступінь наближення до небезпечного рівня фінансової стійкості. В такому випадку кожне підприємство має визначити межу своєї фінансової стійкості. Недостатня фінансова стійкість підприємства може призвести до його неплатоспроможності, а надлишкова – сприятиме створенню «зайвих» запасів та резервів, у зв’язку з чим зростуть витрати на їх утримання, спостерігатиметься нераціональне використання обмежених ресурсів, знижуватимуться конкурентні переваги внаслідок чого відбудеться  гальмування темпів економічного розвитку підприємства.

Визначення стандартизованої межі фінансової стійкості є складним процесом. Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації продукції (своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) та одержання виручки від реалізації продукції, достатньої за обсягом, щоб за ці кошти виконати свої зобов'язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Отже, загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами чи такий їх баланс, що дозволить своєчасно виконати всі зобов’язання підприємства.

Слід зазначити, що для ефективного управління підприємством в умовах кризи недостатньо інформації, яка отримується при її обробці традиційними методами. В цій інформації не має необхідних відомостей про зміни в системі, на які необхідно реагувати негайно, щоб зменшити негативний вплив тих чи інших факторів. Тому в цих умовах надзвичайно важливим є дослідження динаміки показників та впровадження безперервної системи моніторингу фінансового стану і на цій основі, об’єктивне та своєчасне встановлення змін, які можуть набути негативного характеру та привести до кризового стану підприємства. Своєчасне визначення відхилень надасть підстави для обґрунтування здійснення стратегічних змін в поточній діяльності підприємства.

Четвертий етап управління фінансовою стійкістю передбачає розробку системи заходів із забезпечення фінансової стійкості.

Саме на цьому етапі перед підприємством виникають наступні завдання, спрямовані на підвищення фінансової стійкості підприємства:

-   розробка стратегічних засад формування політики розподілу та використання прибутку;

-   визначення оптимального розміру та структури витрат;

-   розробка політики управління запасами на підприємстві;

-   визначення стратегії:

а)  управління активами (їх складом та структурою);

б)  управління капіталом;

в) управління грошовими потоками.

Отриманий прибуток виконує ряд важливих функції для забезпечення подальшої ефективної діяльності підприємства. Розподіл та використання прибутку за різними напрямками, питома вага часток у загальній величині, зосередження коштів на найбільш привабливих напрямках може призвести до формування більш прогресивної структури активів, підвищення прибутковості та ринкової вартості підприємства, до формування позитивних тенденцій розвитку, покращення іміджу тощо.

Особливого значення при управлінні фінансовою стійкістю набуває оптимізація складу та структури джерел фінансування активів, власних фінансових ресурсів, а також обґрунтування політики управління ними. Зі збільшенням обсягу власних фінансових ресурсів покращуються потенційні можливості підприємства та набувають статусу реальних.

Політика розподілу та використання прибутку є одним із основних внутрішніх чинників, що впливають на фінансову стійкість підприємства.

В процесі оцінки фінансової стійкості значна увага приділяється визначенню запасу фінансової стійкості підприємства. Це пов’язано з виділенням постійних і змінних витрат у загальній їх структурі. Слід зауважити, що значення порогу рентабельності і запасу фінансової стійкості підприємства формуються під впливом комплексу чинників. Найбільш вагомими з них є операційний дохід, постійні і змінні витрати.

При виконанні даної оцінки потрібно пам’ятати, що висока питома вага постійних витрат свідчить про значний рівень виробничого ризику. Це потребує здійснення контролю за динамікою коефіцієнту операційного левериджу та його впливу на зміну прибутку. Стосовно змінних витрат підприємства необхідно застосовувати політику обґрунтованого скорочення, оскільки їх коливання безпосередньо впливатиме на збільшення або зменшення прибутку.   Ця політика повинна будуватися на стратегії ресурсозбереження, яка повинна діяти в рамках всіх ресурсних та продуктових стратегій підприємства.

Таким чином, ефективне управління постійними й змінними витратами є основою збільшення операційного прибутку підприємства, забезпечує формування певного запасу фінансової стійкості та сприяє підвищенню рівня фінансової безпеки підприємства, а також подальшому сталому розвитку підприємства.

Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на утворення виробничих запасів сировини і матеріалів. Створення необхідних запасів повинно забезпечувати безперервну роботу підприємства та прискорення оборотності оборотних засобів. Як показують результати досліджень, більшість вчених виділяють як найбільш узагальнюючий показник фінансової стійкості залишок або нестачу джерел коштів для формування запасів чи затрат. Цей показник визначається як різниця між розміром джерел коштів та розміром запасів і затрат.

Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та запозиченими коштами фінансова стійкість підприємства класифікується за наступними типами: абсолютна, нормальна, нестійка, кризовий стан.

Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно пов'язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості управління поточними активами, від того, скільки задіяне обігових засобів і зокрема, яка є наявна величина запасів і активів у грошовій формі, тощо.

Вартість активів являє собою їх грошову оцінку, вона визначає потребу в капіталі та цінову політику підприємства, формує його ринкову вартість, інвестиційну привабливість тощо. Об’єктивно встановлена вартість активів визначає реальні можливості задоволення претензій кредиторів підприємства, що оголошене банкрутом. Тому, на сучасному етапі стає актуальним питання щодо розробки цілісної схеми управління формуванням та використанням активів на підприємстві, яка б дозволяла вирішувати не окремі частини цієї проблеми, а всю проблему загалом.

 Структура капіталу, що використовується на підприємстві, визначає рівень багатьох кінцевих результатів діяльності суб’єкта господарювання. Так, від неї залежать вартість капіталу та рівень фінансового ризику. Саме оптимальна структура капіталу є важливим чинником збільшення віддачі на вкладені власниками кошти, що дає  перевищення величини рентабельності власного капіталу над рентабельністю всіх використовуваних активів.

При формуванні оптимальної структури капіталу важливо пам’ятати, що на структуру капіталу впливають галузеві особливості діяльності підприємства, які визначають структуру активів та їх ліквідність. Підприємства, для яких характерний великий рівень необоротних активів, як правило, мають низький кредитний рейтинг. Такі підприємства у своїй господарській діяльності значною мірою орієнтуються на використання власного капіталу. Галузеві особливості визначають також тривалість операційного циклу. Чим менший період операційного циклу, тим більше у підприємства можливостей для використання залученого капіталу.

Стадія життєвого циклу підприємства  відбивається на результатах його функціонування та, відповідно,  на структурі капіталу суб’єкта господарювання. Так, підприємство, яке перебуває на ранній стадії життєвого циклу і випускає конкурентоспроможну продукцію, може для фінансування своєї діяльності залучати більшу суму позикового капіталу, на стадії зрілості — більшою мірою повинне використовувати власний капітал.

 Кон’юнктура товарного і фінансового ринків теж впливає на структуру капіталу. Чим стабільніше кон’юнктура товарного ринку, тим безпечнішим є використання залученого капіталу, і, навпаки, — при падінні обсягів реалізації продукції використання залученого капіталу треба зменшувати. Чинники фінансового ринку впливають на можливості залучення позичкового капіталу та, відповідне, збільшення або зменшення власного капіталу.

Необхідною умовою життєдіяльності підприємства є забезпечення його постійної платоспроможності. Основним завданням фінансового менеджменту є така координація вхідних та вихідних грошових потоків, щоб у будь-який час підприємство було спроможним виконати свої поточні платіжні зобов'язання. Цього можна досягти, додержуючи фінансової рівновагу в довгостроковому періоді.  Фінансова рівновага передбачає, що грошові надходження підприємства дорівнюють або перевищують потребу в капіталі для виконання поточних платіжних зобов’язань [12].

П’ятий етап управління фінансовою стійкістю передбачає використання результатів регулярних спостережень, збір, обробку, систематизацію та аналіз інформації про фінансовий стан підприємства, яка дає оцінку та дозволяє прогнозувати його зміни, розробити обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень щодо покращення ситуації.

Шостий етап полягає у перевірці відповідності отриманих результатів запланованим показникам, оптимальні значення яких сприяють підвищенню рівня фінансової стійкості підприємства.

Висновки. В умовах нестабільного зовнішнього середовища особливого значення набувають питання формування фінансової стійкості підприємств. Це пов’язано з тим, що саме забезпечення фінансової стійкості підприємства є запорукою подальшого розвитку підприємства, основною умовою його сталого функціонування та розвитку.

Фінансова стійкість формується під впливом різних фінансово-економічних процесів. Виходячи з цього, можна визначити, що під управлінням фінансовою стійкістю слід розуміти управління комплексом чинників, найбільш вагомих чи таких, що домінують серед чинників впливу.

 Діючі методичні підходи до оцінювання  фінансової стійкості підприємства мають обмежену сферу застосування, базуються на здійсненні кількісного аналізу фактів і подій, що вже відбулися, тобто конста­тують тільки статичну фінансову стійкість. Тому існує потреба в удосконаленні існуючих методичних підходів до оцінювання фінансової стійкості підприємства, що включають стратегічну складову та дозволяють своєчасно виявляти слабкі місця. На цій підставі керівництво підприємства може  приймати більш обґрунтовані управлінські рішення щодо забезпечення розвитку підприємства.

Здійснення процесу управління фінансовою стійкістю  підприємства, що організований з урахуванням зазначених у дослідженні аспектів, дозволить активно впливати на забезпечення фінансової стійкості підприємства, сприяти підвищенню прибутковості, формуванню конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості та буде сприяти збільшенню ринкової вартості підприємства.

Список використаної літератури:

1.  Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. посібник. – К.: ЦУЛ, 2002. – 359 с.

2.  Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навч. посібник. – К.: Ніка-Центр, 2002. – 359 с.

3.  Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учеб. курс. – К.: Ника-Центр; Эльга, 1999. – 528 с.

4.  Фінансовий аналіз : навчальний посібник / М.Д. Білик, О.В. Павловська, Н.М. Притуляк, Н.Ю. Невмержицька ; Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана. - К. : КНЕУ, 2005. - 592с.

5. Єрмоленко Г.Г., Копачова К.І. Теоретичні аспекти дослідження поняття фінансової стійкості господарюючих суб'єктів// Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Экономика и управление. – 2010. – Т. 23 (62). № 1. - С. 68-76.

6. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. – К.: Знання, 2000.– 378 с.

7. Родионова В.М., Федотова М.А. Финансовая устойчивость предприятия в условиях инфляции. – М.: Перспектива, 1995. –98 с.

8. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С., Негашев Е.В. Финансовый анализ. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 479 с.

9. Єрмоленко Г.Г., Копачова К.І. Теоретичні аспекти дослідження поняття фінансової стійкості господарюючих суб'єктів// Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Экономика и управление. – 2010. – Т. 23 (62). № 1. - С. 68-76.

10. Тарасова О.О., Цямрюк Ю.С. Розробка системи показників для оцінки фінансово-економічної стійкості підприємства

11. Кремень В.М., Щепетков С. Я. Оцінювання фінансової стійкості підприємства // Актуальні проблеми економіки №1 (115), 2011. С. 107-115.

12. Козлюк Н. С. Фінансова рівновага торговельног підприємства , як складова його розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.rusnauka.com/18_ADEN_2012/Economics/10_113358.doc.htm