Тематичний напрям №2
Стратегічні пріоритети соціально-економічного розвитку
Вінокуров Ярослав Олегович
студент Київського фінансово-економічного коледжу
Національного університету державної податкової служби
ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ ЯК ПРІОРІТЕТ РОЗВИТКУ
Інтеграційні процеси в світі, що зумовлені глобалізацією, не оминули України. В той час, як провідні науковці намагаються збагнути чи є це явище позитивним, чи, можливо, воно несе у собі руйнацію та деградацію, все нові галузі людської діяльності вражаються глобальними процесами. Україна постала перед вибором між Заходом та Сходом, перед вибором умовного шляху економічної інтеграції. Актуальність досліджуваної проблеми визначає економічний вибір України інтегруватися в Європейський Союз в той час, як сам ЄС знаходиться на грані економічного колапсу. Нездатність України діяти на світовому ринку без стратегічних партнерів та «економічні війни» з Російською федерацією як чинник тиску на Україну в питанні вступу до Митного союзу, формують проблематику теми дослідження.
Інтеграція (від лат. integrum – ціле, integratio – відновлення) – згуртування, об'єднання політичних, економічних, державних і громадських структур в рамках регіону, країни, світу, з метою ефективнішого ведення господарства та отримання взаємної вигоди [5].
Одним із основних проявів економічної інтеграції є створення наддержавних керуючих структур, таких як ЄС.
Безпосередня й активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об'єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства, до якої призвели односторонній її розвиток у межах СРСР, деформовані зовнішньоекономічна політика та механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові відносини і національні ринки товарів, послуг, праці та капітал [4].
Говорячи про ЄС, варто зазначити, що ідея заснування єдиного європейського утворення існувала досить довгий час. Метою його є створення економічного союзу (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці), монетарного (валюта від 1999 року — Євро) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства [1]. Ці фактори несуть у собі такі позитивні результати, як економічна та воєнна захищеність, збільшення економічного потенціалу шляхом об’єднання потужних економік провідних європейських держав, спільні ринки збуту, гарантія реалізації товарів європейського виробника тощо.
Проте існують і негативні наслідки інтеграції, які проявили себе на початку світової економічної кризи 2008 року. Зв’язаність економік всіх держав-членів ЄС несе у собі загрозу для всього союзу потерпіти значних економічних збитків через діяльність уряду однієї лише держави. Сьогодні мова йде про Грецію, економіка якої знаходиться на межі дефолту і ледве підтримується кредитними траншами міжнародних фінансових установ.
З самого початку кризи в Європі з'явилися голоси про те, що греків треба виключити із зони єдиної валюти і повернути їм драхму. При цьому багато хто розуміє, що виключення Греції з єврозони відразу спричинить масовий відтік капіталів з економіки країни. На кордоні з Союзом виникне держава в стані дефолту. При цьому незрозуміло, що робити з членством Афін в самому Союзі, адже воно ґрунтується на єдиній валюті, але і механізму виходу з ЄС поки немає. Багато експертів побоюються, що в разі створення прецеденту ніхто не завадить великим країнам викинути слабших, щоб очистити економічну ситуацію в Європі. Але тоді вже ніхто не буде говорити про політичну єдність континенту.
Такий сценарій рано чи пізно призведе до того, що Союз виявиться на межі розпаду. Тому, на думку аналітиків Ради з зовнішньої безпеки, Європа буде підтримувати належний економічний стан в Греції до остаточного виходу з кризи. Хоча без поліпшення економічної ситуації в майбутньому Союз виявиться в затяжній рецесії, і у нього не вистачить грошей комусь допомагати [3].
Виходячи з песимістичного прогнозу провідних економічних аналітиків щодо єдності Європи, сьогодні, як ніколи досі, постає питання про доцільність євроінтеграційного вибору України. По-перше, прийняття нового члена, а особливо такого, як Україна, надто обтяжливе для самого союзу, а по-друге, ніхто не може дати гарантій, що грецький сценарій не повториться вже на теренах нашої держави. Та й чи вистоє вона, інтегруючись в економічну систему і без того слабкої Європи?
В той же час ведуться переговори про розширення Митного союзу, шляхом приєднання України. Митний союз Білорусі, Казахстану та Росії функціонує у повній мірі з 2010 року. Варто зазначити, що його утворення позитивно позначилося на економічному стані держав-учасниць, проте у ньому є і негативні сторони.
Проте, у порівняльному аналізі у країн-членів митного союзу дуже великий рівень корупції, низький рівень економічних свобод та низький рівень демократії (у всіх цих країнах правлять авторитарні режими). За рівнем корупції, згідно з рейтингом Transparency International у 2010 році, Казахстан посів 105 місце серед 178 країн, Білорусь – 127, Росія – 154 [2]. За рейтингом економічних свобод оприлюдненим The Heritage Foundation в 2010 році, Казахстан посів 78 місце серед 178 країн, Росія - 143, Білорусь – 155. Згідно з індексом демократії, який щорічно складає Economist Intelligence Unit - Росія посідає 117 місце («Авторитарний режим») серед 167 країн, Казахстан – 137 («Авторитарний режим»), Білорусь - 139 («Авторитарний режим»).
Сам вступ до Митного союзу України наразі залишається заполітизованим. Його можна розглядати як повернення російській імперіалістичній системі втрачених з розпадом СРСР територій, до яких відноситься і Україна.
7 квітня 2011 року заступник генерального директора Генерального директорату «Європейська політика сусідства» Єврокомісії Хьюг Мінгареллі, виступаючи на засіданні Комітету з питань закордонних справ Європарламенту, повідомив про неможливість для України одночасного вступу до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном і створення зони вільної торгівлі з ЄС.
Отже, економічна інтеграція – це процес, зумовлений вимогою часу і не залежний від свідомого вибору держави. Поставивши за ціль вступити до того чи іншого економічного об’єднання, держава лише підкреслює необхідність більш глибокої взаємодії з іншими державами. Інтеграційний вибір України на сучасному етапі розвитку подій на теренах континенту потребує переоцінки. Поставлення сформованих цілей та впровадження реформ для їхнього досягнення – єдиний спосіб ефективно інтегруватися в економічне співтовариство та, як наслідок, – отримати економічну вигоду. Проте, хоча євроінтеграція та інтеграція з Митним союзом несуть у собі ряд переваг для української економіки державі потрібно чіткіше сформувати напрям розвитку, адже рухатися одночасно на схід і на захід неможливо.
Література:
1. Кашкин С. Ю., Калиниченко П. А., Четвериков А. О. Глава 1 // Введение в право Европейского Союза: учебник / Под ред. Кашкина С. Ю. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: «Эксмо», 2010. — С. 22.
2. Офіційний сайт Transparency International. Шлях доступу: http://www.transparency.org/
3. Павло Сивокінь Грецька криза: чи виживе Євросоюз в 2012 році? Інтернет-видання «Про гроші». Шлях доступу: http://finance.ua/ua/ від 12.02.2012
4. Сайт економіко-правової бібліотеки. Шлях доступу: http://www.vuzlib.net
5. Чухно А.А., Єщенко П.С., Климко Г.Н. та ін. За заг. ред. А.А. Чухна. Основи економічної теорії. Підручник / – К.: Вища школа, 2001.
Омельяненко Віталій Анатолійович
Сумський державний університет
УДК 339.56
ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ВИСОКИХ ТЕХНОЛОГІЙ: НАЦІОНАЛЬНИЙ ТА МІЖНАРОДНИЙ АСПЕКТ
В статті розглянуто систему факторів, що формують середовище розвитку високих технологій на національному та міжнародному рівнях.
В статье рассмотрена система факторов, которые формируют среду развития высоких технологий на национальном и международном уровнях.
The article describes the system of factors that shape the development of high technology environment at the national and international levels.
Постановка проблеми. Високі технології та глобалізація є двома найбільш важливими силами, що дають будь-якій країні широкі можливості. Сучасна конкурентоздатна продукція повинна бути заснована на широкому використанні високих технологій, які повинні бути інтегровані у світову економіку. Численні факти практики останніх десятиліть показують, що технології стають імпульсом економічного розвитку, що призводить до аналізу основних тенденцій в цій області. До причин важливості розвитку високих технологій відносять їх значний вплив технологій на економіку, навколишнє середовище, вибір маркетингових стратегій та вибору напрямів спеціалізації.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми формування інноваційної моделі розвитку на основы високихтехнологійдосліджують такі вчені як Андрощук Г. , Бутнік-Сіверський О., Гальчинський А., Геєць В., Гордієнко С., Дем’яненко О., Жиляєв І., Згуровський М., Кривоус В.Б., Одотюк І., Семиноженко В., Українець А., Федулова Л., Шишка Р. та інших. Проте, незважаючи на очевидний прогрес, досягнутий у теоретичних основах дослідження міжнародних аспектів технологічного розвитку, ця сфера містить ще багато невирішених актуальних проблем.
Метою статті є аналіз основних складових факторного простору розвитку високих технологій.
Виклад основного матеріалу дослідження.Компанія «DeloitteToucheTohmatsuLimited»у щорічному звіті«Прогноз розвитку галузей високих технологій, медіа і телекомунікацій на 2012 рік» відзначила тенденції, які, на думку аналітиків, в 2012 році вплинутьна розвиток цих галузей як у світовій індустрії в цілому, так й в Україні.
Зокрема, експерти прогнозують, що попит на споживчу техніку зберігається, незважаючи на економічні труднощі. В 2012 році, імовірно, буде придбана рекордна кількість смартфонів і планшетних комп'ютерів. Попит на менш дорогі телевізори й комп'ютери вкраїнах, що розвиваються, також приведе до збільшення обсягів продажів. Проте, обсяг ринку в доларовому вирахуванні може залишитися на колишньому рівні, оскільки на перший план вийдуть більше низькі ціни й вигідна вартість впровадження нових технологій. Підвищиться інтерес до проблеми обробки даних, оскільки переповняються сховища даних і традиційні засоби аналізу стають перевантажені через необхідність проведення аналізу в режимі реального часу. В 2012 році 90% компаній, що входять у список Fortune 500, почнуть реалізовувати програми по роботі з більшими обсягами даних, завдяки чому виторг компаній галузі складе $1-1,5 млрд.Мрія про вироблення невичерпної радіочастотної енергії з навколишнього середовища для функціонування електричних пристроїв поки так і залишається мрією. В 2012 році компанії сектора високих технологій не вийдуть за рамки окремої ніші, і будуть демонструвати досить помірний потенціал росту через технічні труднощі, однією з яких є проблема енергозабезпечення.
Ларін А. пропонує чотири основні завдання модернізації економіки країни [9]:
- забезпечення конкурентоздатності держави на міжнародній арені;
- стійке підвищення рівня добробуту народних мас;
- забезпечення попередніх пунктів на основі розвитку несировинних галузей;
- висновок країни на передові рубежі науково-технічного прогресу, у тому числі шляхом створення власних інноваційних продуктів.
Можна наступні базові умови розвитку високих технологій в розвинених країнах:
1) переважно внутрішнє споживання:країни «золотого мільярду»60-80% продукціїреалізують на внутрішньому ринку;
2) індустріалізація: необхідно відбудувати самодостатню економіку зі збалансованою галузевою структурою: АПК – добувна промисловість – переробка промисловість – машинобудування – high-tech;
3) корпоратизація. На сьогодні понад 20% продукції світової економіки виробляється філіями ТНК [2]. Крім того, на ТНК припадає до 80% торгівлі високими технологіями. Sony щорічно пропонує біля тисячі нових виробів (приблизно 4 вироби кожен робочий день) і витрачає на дослідження і розробки 5,7% від обсягу продажів, GeneralMotors витрачає 4% від обсягу продажів на НДДКР, в GeneralElectrіcCompany 7% від загальної чисельності зайнятих становлять науковці та інженери, зайняті в НДР [10, С. 10]. В 2010 році додана вартість у рамках світового виробництва ТНК склала приблизно 16 трлн. дол. – майже четверта частина світового ВВП, при цьому більше 10% глобального ВВП і майже третина світового експорту припали на закордонні філії ТНК [3, с.10];
5) конкуренція на ринку, в умовах якої будь-яке зволікання може призвести до витіснення та втрати позицій. На думку Шумпетера, інновація представляє собою спосіб досягнення тимчасової монополії. Тому для стимулювання інновацій необхідно заохочувати та стимулювати конкуренцію. Середовище високих технологій – це середовищепостійної жорстокої конкуренції. Наприклад, Mіcrosoft заявила про те, що бажає вкрай жорстко конкурувати з корпорацією Apple у всіх сегментах ринку, де працює Apple.
Можливості успішного випуску нового товару на ринок скоротилися: тепер у розпорядженні виробника вже не місяці, а всього лише кілька тижнів. Одночасно вкрай звузився простір для маневру у випадку помилки. До того ж цінова конкуренція, нові вимоги до захисту навколишнього середовища, складність технології та перенос виробництва в країни, що розвиваються, породжують нові небезпеки на кожному етапі розробки виробів.
Логічний вибір більшості компаній на користь політики імпортозаміщення, тому що вони ще не мають достатній потенціал для експорту високотехнологічної продукції. Подібні механізми не повинні обмежувати конкуренцію із закордонними гравцями: у противному випадку різко знижується мотивація вітчизняних виробників до інновацій і погіршуються умови для технологічних запозичень та адаптації [5].
Прискорення темпів розробки нових товарів викликано наступними причинами [11]:
1. Розвитком по експонентній кривій світової бази технологій і ноу-хау;
2. Динамічними потребами споживачів, що створюються власне самими технологіями;
3. Скорочення життєвого циклу товарів. Життєві цикли товарів за останні 50 років скоротилися в 4 рази;
4. Глобалізація економіки. Недостатньо мати гарну репутацію, робити якісний продукт, мати постійних клієнтів. Потрібно ще мати своє представництво в глобальних мережах.
Важливими факторами ринку є характерні риси ринку високих технологій:
- переважно олігополістичний тип конкуренції (рідше монополія);
- висока динамічність, інноваційність, швидке моральне старіння продукції;
- високий рівень ризику;
- висока капіталоємність і великий строк окупності витрат на розробку та виробництво;
- істотна роль держави як контрольно-регулюючого органа, а також як активного учасника ринку;
- значимість нецінової конкуренції, хоча ціна не втрачає свого значення через те, що ринок високотехнологічної продукції сегментований через глибокі розходження в рівнях соціально-економічного розвитку й купівельної спроможності окремих країн і регіонів.
Консорціум в області напівпровідників SEMATECH (США) об’єднує виробників, що контролюють від 48 до 80% ринку різних продуктів. Мотивація найбільших компаній до кооперації (відоме співробітництво, наприклад, таких фірм як ІBM таІntel у роботі над чипом нового покоління) у значній мірі визначається конкуренцією один з одним, бажанням не поступитися один одному в базових знаннях, прагненням зменшити прес індивідуальних витрат, розділити ризики та сфокусуватися на наступній комерціалізації отриманих результатів;
6) комп'ютеризація та інформатизація – зростання продуктивності праці та ефективності бізнес-процесів і комунікацій внаслідок впровадження ІT;
7) кадрове забезпечення: високі технології формують специфічні вимоги до робочої сили. Наприклад, за даними Американської асоціації з інформаційної техніки і технологій (ІTAA), дефіцит кадрів у комп'ютерній індустрії США становив в 1997 році – 190 тис. чол., в 1998 році – 350 тис. чол., а до початку 2005 року кадровий дефіцит цієї галузі перевищив уже 1 млн. В Китаї китайці подбали про необхідні кадри запровадивши систему грантів для фахівців, що навчилася в кращих закордонних ВУЗах;
8) фінансове забезпечення: розвиток технологій вимагає значних інвестицій у НДДКР, які повинні бути захищені. В ст. 7 TRIPS зазначається, що «охорона та забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності повинні сприяти технічному прогресу та передачі й поширенню технології до взаємної вигоди виробників і користувачів технічних знань, сприяючи соціально-економічному добробуту та досягненню балансу прав і зобов'язань»;
9) ефективнийтрансфер технологій та співробітництво, який передбачає, що все нове та перспективне швидко ідентифікується та впроваджується.
Проте у деяких регіонах світу, де боротьба за виживання залишається головним пріоритетом, високі технології швидше за все не є найбільш прийнятним вирішенням проблем. Там, де ресурси для інвестування обмежені, розробка складних, капіталоємних технологій може загострити проблеми безробіття тавнутрішньої міграції в великі міста. Для цих регіонів світу підходяща технологія (технологія, що підходить для того навколишнього середовища, культури та економічної ситуації, для яких вона призначена) може стати одним з рішень для цілей економічного розвитку, а також для підвищення якості життя та суспільного добробуту. Передача технології повинна ґрунтуватися на конкретних потребах та обставинах, що існують у країнах.
На нашу думку, розвиток системи міжнародного трансферу технологій необхідно розглядати на двох рівнях – національному або внутрішньому (ефективність функціонування національної інноваційної системи) та міжнародному, який показує рівень та результативність інтеграції національної інноваційної системи у глобальному просторі:
Виходячи з цього доцільно запропонувати наступні заходи, що необхідні Україні у зв’язку з необхідністю збереження існуючого науково-технічного потенціалу та його ефективне використання з метою підвищення конкурентоздатності економіки та збереження національного людського капіталу.
Формуваннясистеми внутрішнього трансферу технологій:
1) розробити методики визначення пріоритетних високотехнологічних напрямів та національних проектів для державного фінансування та створення умов для залучення приватного та іноземного капіталу (механізм державних гарантій). Найпоширенішим способом підтримки іноземних інвестицій є надання гарантій банку за пільговими кредитами, виданими для реалізації інвестиційних проектів в таких областях: створення нового підприємства або розширення існуючого підприємства; модернізація виробничих потужностей; інноваційний розвиток технологій; дослідницька робота та реалізація проектів розвитку;
2) налагодити співпрацю між різними міністерствами, державним та приватним сектором з приводу замовлень на інновації, тобто ліквідувати розрив між виробництвом та академічною наукою;
3) створити єдиний ринок технологій за допомогою інноваційних релей-центрів (ІnnovatіonRelayCentre – ІRC), які формують необхідний споживачеві технологічний профіль наданих розробниками технологій та забезпечують професійний захист даних технологій. ;
4) сформувати інфраструктуру передачі знань із наукових організацій на підприємства на регіональному рівні (т.зв. інноваційні ланцюжки) на основі використання інтелектуальних карт (смарт-карт). Наприклад, в Австрії досить успішною є практика інноваційних агентств – державних установ, що займаються сприянням розвитку інноваційних компаній і комерціалізацією нових технологій. Основна увага Агентств зосереджена на наданні послуг інноваційним підприємствам і науковим дослідникам з метою сприяння створенню та розвитку технічних фірм і заохочення використання високих технологій в Австрії. Досвід системи послуг буде актуальним для України, де наявна аналогічна інфраструктура, проте її ефективність низька. Інноваційне агентство надає послуги через п'ять основних програм:
1. TechMA – маркетинг технології: спирається на сприяння національної та міжнародної мережі патентних повірників, фінансових агентств і консультантів, послуги яких використаються для виконання конкретних завдань залежно від потреб одержувачів послуг;
2. Програма фінансування початкових інвестицій: фінансує розвиток інноваційного бізнесу на стадії його формування, пропонуючи початкові інвестиції, конкретно пов'язані з потребами;
3. TechNet – мережа ринкової та технічної інформації;
4. Ідеї та інвестиції – мережа ділових спонсорів;
5. Biotech – програма стимулювання розвитку біотехнологій.
Основна Програма інноваційного розвитку Автрії COMET (CompetenceCentersforExcellentTechnologіes) реалізується з 2007 року, розрахована на 12 років і спрямована на створення в країні центрів компетенції нового покоління – структурних утворень, що поєднують у собі науково-дослідний і виробничий потенціал в інтересах прискореного створення та реалізації новітніх технологій, здатних викликати якісний стрибок у розвитку національної промисловості. Бюджет програми на 2008-2019 роки передбачає виділення на її цілі близько 1,4 млрд. євро. В рамках програми передбачається створення трьох типів інноваційних центрів:
«К2» – центри, що потенційно мають міжнародне значення або визнані на міжнародному рівні. Для організації подібних центрів створюється консорціум, що складається, як мінімум з одного наукового партнера та 5 комерційних підприємств. Державна підтримка здійснюється протягом 10 років і становить 40- 55% загального фінансування, але не більше 5 млн. євро на рік. Через 5 років діяльності відбувається атестація з ухваленням рішення про доцільність його подальшого фінансування. У цей час діють 5 центрів даної категорії;
«К1» – центри загальнодержавного значення. Умовою створення подібних центрів є також наявність консорціуму, що складається як мінімум, з однієї наукової установи та 5 комерційних підприємств. Державна підтримка надається протягом 7 років і становить від 35% до 50% загального обсягу фінансування, але не більше 1,5 млн. євро в рік. Сьогодні налічується 16 центрів даної категорії;
«К» – центри, створені для комерціалізації окремих проектів і розробок, що мають важливе економічне значення. Для організації подібних центрів створюється консорціум, що складається, як мінімум, з одного наукового партнера та 3 комерційних підприємств. Державна підтримка таким центрам здійснюється протягом 3-5 років і становить 35-45% загального обсягу фінансування, але не більше 0,45 млн. євро в рік. Діє 25 центрів даної категорії;
5) створити регіональні науково-аналітичні центри для розробки інноваційних та інвестиційних програм за рахунок залучення коштів зовнішніх і внутрішніх інвесторів та місцевих бюджетів;
6) розробити програми виробничої модернізації промислових підприємств з метою підвищення конкурентоздатності їх продукції, враховуючи можливість використання міжгалузевого трансферу (наприклад, технологій інкубатор NASA у Силіконової Доліні відпрацьовує ринкові застосування подвійних технологій);
7) сформувати перелік фінансових інститутів, засоби яких можуть бути використані для підтримки реалізації інноваційних проектів, та налагодити взаємодію з ними;
8) створити систему інноваційних фондів на державному та регіональному рівнях;
9) забезпечити розробку спеціальних стратегій інноваційного розвитку регіонів. У ряді регіонів країн Заходу на засоби регіональних адміністрацій створюються інкубатори технологій,основне призначення який полягає у подоланні зазору між НДДКР і комерціалізацією технологій, доведенні ідеї продукту до ринку за рахунок співробітництва із дослідницькими консорціумами;
10) використання на державних підприємствах та наукових організаціях стратегії капіталізації бізнес-процесів з застосуванням інтелектуальної власності, яка передбачає максимізацію доходу від розробок шляхом вибору форми їх використання: власне виробництво або науково-технічне співробітництво за ліцензійними процедурами
11) координація заходів державної інноваційної політики з галузевою політикою щодо державних підприємств та підприємств з державною часткою.
Міжнародний трансфер технологій:
1) використання принципів мережевої економіки – розвинену інформаційно-комунікаційну систему не лише місцевого, регіонального, проте і глобального масштабу, що використовує Інтернет і мережі Інтранету, які поєднують наукові лабораторії і науково-дослідні інститути;
2) розробити механізм пошуку необхідних технологій за кордоном (енергозбереження, екологічнітехнології, охорона здоров’я тощо) через створення нових або модернізацію існуючих підрозділів трансферу технологій на базі НАН України та Української мережі трансферу технологій через які підприємства та організації можуть отримати необхідну інформацію;
3) формування інвестиційного іміджу країни та надання державних гарантій для позик на інноваційні проекти;
4) здійснення міжнародного маркетингу технологічного потенціалу країни через участь в міжнародних мережах трансферу технологій. При цьому визначено наступні мережі для проведення маркетингу технологій:
- Європейська мережа підтримки підприємництва (http://www.enterprise-europe-network.ec.europa.eu) – містить понад 500 організацій та близько 4000 професіоналів з 48 країн;
- ECAbit (http://www.ecabit.org/) – нараховує 41 повноправних членів з 16 країн та 24 асоціації, що представляють приблизно 200 інкубаторів;
- Локальні мережі/посередники;
- Міжнародні проекти – дослідження та розвиток;
- Приватні мережі (наприклад, Міжнародна мережа трансферу технологій).
5) створення національних сайтів для централізованого розміщення комерційних пропозицій щодо співробітництва в світовій мережі;
6) розробка проектів міжнародних технологічних ланцюжків: виробництво на основі українських технологій за кордоном з отриманням прибутку від продажу;
7) створення спільних високотехнологічних підприємств на базі модернізованих українських підприємств та технопаркових структур з метою залучення передових технологій на основі кластерів.
Висновки та перспективи подальших досліджень. Недооцінка значення високих технологій для розвитку країни, для реформи її економіки – це нерозуміння значення національного інтелектуального багатства як резерву для проведення будь-яких перебудов.Неспроможність реалізації структурної перебудови національної економіки відповідно до вимог нової технологічної парадигми не просто гальмує її розвиток, а й призводить до економічної деградації. Тому питання створення системного факторного простору, що буде сприяти розробці та впровадженню високих технологій становить соболю важливе завдання соціально-економічної політики. На нашу думку, в подальшому необхідно провести аудит технологічної політики України на основі обраних пріоритетів розвитку та забезпечити реалізацію соціально-орієнтованої інноваційної політики.
Список літератури:
1. Высокие технологии, телекоммуникации, развлечения и СМИ. Прогноз развития отраслей в 2012 году[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.deloitte.com/assets/Dcom-Russia/Local%20Assets/Documents/TMT/dttl_TMT-Predictions_2012_RUS.pdf.pdf
2. Глобальный стратегический инновационный менеджмент: Рабочие материалы /Гольдштейн Г.Я. Таганрог: ТРТУ, 2001.
3. Доклад о мирових инвестициях 2011 год. Способы организации международного производства, не связанные с участием в капитале, и развитие ООН Нью-Йорк и Женева, 2011. – 52 с.
4. Евсеев В. ВТО и высокие технологии / В. Евсеев // Независимая газета. – 2012. – №45.
5. Иванов Д.С. Стимулирование инновационной деятельности российских производственных компаний: нове возможности и ограничения / Д.С. Иванов, М.Г. Кузык, Ю.В. Симачев // Форсайт. – 2012. – Т. 6. – № 2. – С. 18–41
6. Инновационное агентство (Австрия) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.wipo.int/sme/ru/best_practices/austria.htm
7. Комитет по развитию и интеллектуальной собственности (КРИС). Третья сессия. Женева, 27 апреля – 1 мая 2009 г.
8. Коночкина Т.В. Формированиепроизводственнойпрограммывыпускавысокотехнологичнойпродукции
9. Ларин А. Дискуссионная трибуна. Китайскаямодернизация: некоторыеподсказки для России / А. Ларин // ПроблемыДальнегоВостока. – 2011. – № 4. – С. 56-59.
10. Родионов В.Н. Метод разработки инноваций с учетом рисков в производстве автотракторных проводов / В.Н. Родионов, Т.В. Попова, А.Я. Дмитриев, Т.А. Митрошкина // Кабели и провода. – 2011. – №1. – С.10-14
11. Секерин В.Д. Инновационный маркетинг как составная часть институциональных основ инновационных процессов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aef.kz/upload/iblock/701/_as.bw._doc.pdf
12. Bender, Jr, Raymond G. (2011) Arbitration – AnIdeal Wayto Resolve High-Tech Industry Disputes, Dispute Resolution Journal; Nov 2010 – Jan 2011, Vol. 65, Issue 4
Теодорович Денис Олегович,
Аспірант ДРІДУ НАДУ при Президентові України
ТУРИСТИЧНА ГАЛУЗЬ ЯК ОДИН З ОСНОВНИХ СТРАТЕГІЧНИХ ПРІОРИТЕТІВ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ: НОВІ ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ
На сьогодні з розвитком економік різних країн виникає розуміння того, що далекоглядні перспективи розвитку національних економік є неможливими без відповідного стратегічного та скоординованого розвитку їх складових – економік регіонів [2]. Розбалансованість систематичного економічного розвитку регіонів України відбувається через пришвидшений розвиток одних регіонів та відсталість інших. Тому щоразу стикаючись з регіональними проблемами, які прямо або опосередковано впливають на темпи зростання всього національного господарства та розвиток суспільства, керівництво країни розуміє, що держава не повинна стояти осторонь цих проблем, а повинна займати активну позицію щодо їх вирішення. Втручання держави в регіональний розвиток та її вплив на економічні процеси на сьогодні дуже важливий. Державне регулювання економічного розвитку регіонів є основою для цілеспрямованого розвитку регіонів на базі стратегії економічного розвитку країни.
Аналізуючи ситуацію в країнах світу та насамперед нашої держави, ми з’ясували, що серед багатьох пріоритетних напрямів економічного розвитку є туристичний розвиток. Туризм – це багатомільярдні надходження до бюджету країни з розвиненою туристичною та рекреаційною інфраструктурою, тому актуальність цього виду діяльності говорить сама за себе. Розвиток туризму в Україні істотно впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв’язок, будівництво, сільське господарство, виробництво національних туристичних товарів і є одним з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. У свою чергу, важливими факторами розвитку туристичної галузі є природний та історико-культурний потенціал нашої держави [4].
Регіональний розвиток базується на принципі використання потенціальних можливостей земельних, водних, виробничих, людських та інших ресурсів, які відображують конкурентоспроможну картину регіону на економічній карті держави [1]. Серед багатьох вищезазначених територіальних можливостей, на наш погляд, одним з привабливих та актуальних ресурсів є туристичний потенціал. Але нажаль, система державного управління та місцевого самоврядування приймає малоактивну участь у розвитку саме цієї галузі, незважаючи на стрімкий зріст туризму в світі.
Ще у минулому столітті відбулася справжня туристична революція, яка, на думку фахівців, такою ж мірою є творча і важлива, як і індустріальна революція, що почалася двома століттями раніше. Справжній вибух туризму в світі спричинили три глобальні чинники: зростання купівельної спроможності і, зокрема, дискреційного доходу в сім’ях багаточисельного середнього класу; побільшання вільного часу завдяки регулюванню з боку соціального законодавства на користь працюючих; широке розповсюдження приватного автотранспорту та поява дешевих авіаперевезень [3]. Ми вважаємо, що туризм є одним зі стратегічних пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку. Звісно, туристична галузь не єдиний дохідний матеріал української землі, але ми переконані, що його популярність і актуальність робить цю галузь найприйнятнішим стратегічним ресурсом України.
Виходячи з вищесказаного, ми вважаємо за необхідним запропонувати декілька шляхів вирішення проблем туристичної галузі в України, які дозволять стрімко зростати та конкурентно існувати на фоні розвинених туристичних країн. По-перше, державній владі необхідно приділяти більше уваги туристичному розвитку в Україні. Мають створюватися нові підходи до управління та використання туристичного потенціалу регіонів країни з урахуванням світового досвіду розвинених країн. По-друге, важливим є створення вигідних умов для використання туристичних об’єктів для малого та середнього бізнесу в Україні. Це дозволить створювати нові робочі місця та збільшення надходження до державного бюджету. Для цього необхідно покращити нормативно-правове забезпечення туристичного управління, реформувати застарілу систему управління, яку використовують вже багато років та створити гідну конкуренцію туристичним продуктам, які реалізують свою діяльність на території України. По-третє, організувати контроль за встановленням і застосуванням економічно обґрунтованих цін і тарифів на послуги, що їх надають курортні установи відповідно до рівня сертифікації об’єктів. Тобто, щоб це було доступно для українського народу низького та середнього класу. І саме головне, що необхідно запропонувати та реалізувати це програму підтримки та розвитку національного туристичного продукту України на внутрішньому та світовому ринках рекреаційних послуг. Стратегічна конкурентоспроможність туристичної галузі – це головний пріоритет сталого розвитку нашої країни, особливо після вдалого проведення Євро-2012.
Список використаних джерел:
1. Закон України "Про стимулювання розвитку регіонів" від 08.09.2005 р., № 2850/IV. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=2850-15.
2. Постанова КМУ "Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року" від 21 липня 2006 р., № 1001. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=1001-2006-%EF.
3. Рік і століття туризму / Інф. // Міжнародний туризм. – 2008. – № 2. – С. 15.
4. Захарін С. Потоки зростають. А от доходи... // Дзеркало тижня. – 2008. – 4 жовт. – С. 23.
Немає коментарів:
Дописати коментар